Мико́ла Фе́дорович Яко́вченко (20 квітня (3 травня) 1900, Прилуки — 11 вересня 1974, Київ) — видатний радянський український актор театру та кіно на характерних ролях. Народний артист УРСР (з 1970 року). Сучасники його називали найнароднішим серед заслужених і найзаслуженішим серед народних. Народився в м. Прилуки (нині Чернігівська область, Україна, тоді Полтавська губернія, Російська імперія) в сім'ї помічника керуючого астраханським рибним промислом, його мама крім нього мала ще четверо дітей. Його рід має початки з донських козаків — сім'я переїхала до Полтавської губернії з-під Ростова-на-Дону, мала патріархальний уклад, тяга до мистецтва не особливо заохочувалася. 1912 року вступив до Другого Прилуцького вищого початкового училища імені Кислих. 1916 вступив до міської єврейської гімназії, де захопився художньою самодіяльністю, перші ролі представляв у гімназійному театрі. Тоді ж ґрунтовно вивчив грецьку мову. У часи революційних подій йде на фронт. Його онук, Микола Бохонько-Яковченко: «точно невідомо, на чиєму боці він воював — за червоних чи за білих. За документами — всю війну перебував при червоноармійському санітарному поїзді. Проте з часом захоплювався, розповідаючи про кінноту генерала Шкуро; якось дістав добре приховані два Георгіївські хрести». 1918 року дебютував на аматорській сцені у Прилуках. З аматорського гуртка перейшов до трупи театру Пилипа Хмари, на той час російського, а з 1919 року — українського, потім радянського. В цей час грав у п'єсах Леоніда Андреєва — Тюха в «Савві», та підпоручник Григорій Миронов у «Днях нашого життя». З 1920 по 1927 рік працював у театрах Лубен, Прилук, Сімферополя, Черкас, Чернігова, Дніпра, Харкова. З 1927 року — актор Київського академічного українського театру імені Франка (з перервами).